Історія медика Майдану Олександра Прудько.

Ірина Солошенко: "Бегу к «скорой» и вижу перепуганные глаза фельдшера. Он на меня смотрит и спрашивает, что у парня. Я ему сказала, что легкое. А он мне: «легкое - в Михайловский». Ну, тут я матом говорю, что легкое прострелено – открываем. Он открыл двери - парня загрузили. Всегда как делали: фотографировали номер скорой, спрашивали фамилию и имя. Этим занимался медбрат. Мне теперь ужасно хочется всех найти, для того ,чтоб мы уже просто встретились и нашли нашего этого парня. Мне очень хочется найти и медбрата и его..." (с) (від Vika Yasyns'ka)

Максим Гошовський: "Не хочется, чтобы о погибших и о их идеалах забыли... я до сих пор помню, когда я приехал после Институтской в Днепр,то было заседание обл совета, я на него пришел с щитом и флагом, в общем во всем обмундировании. что было на майдане. флаг в крови, щит в крови и когда я стоял в зале и когда я в него проходил,то мне никто даже слова не мог сказать и что-то сделать,они были как шелковые, а теперь блин... у нас как были регионалы у власти,так и остались..."

Александр Абаев: ""...попросил одного парня, который сидел за деревом помочь, подбежал еще мой боец ,я закинул на него правую руку и увидел, что висит палец на коже на сухожилии. И легендарная фраза парней тогда: «не просрите палец, потому что потом хрен найдем!»..." (від Vika Yasyns'ka)

Іван Філіпович: "Люди мали те, що кожен сам собі знайшов. Проти снайперів нічого не допомагає — ні каски, ні бронежилети. Я мав каску і металічний щит. І ховався за деревом. Одна куля зрикошетила — потрапила у голову і застрягла під шкірою. Друга потрапила під око і вийшла через шию. Стріляли зверху. Я зараз не пам’ятаю чітко той момент, коли мене підстрелили."

Дякуючи такому оголошенню, розміщеному на одній з бетонних плит на Майдані: «Прошу відгукнутися тих, хто лежав на барикаді під завалом людських тіл і вижив на вулиці Інститутській, біля метро «Хрещатик», 18 лютого. Я один із вас» волинянин Іван Войчук ( на фото у центрі) розшукав киян Олега Матютенка (ліворуч) та Валерія Григоренка, з якими опинився у звалищі людських тіл біля метро «Хрещатик» 18 лютого на вулиці Інститутській.

Володимир Табака: "Я допомагав хлопцям великий щит перенести наверх до Жовтневого. Коли дійшов до сходів, навіть гадки не мав, що «беркути» можуть бути зверху. І коли ми несли той щит, я побачив, що виносять жовтого хлопця, вже мертвого. Відчуття були моторошні, а коли підіймалися по останніх сходинках побачили мертвого Василя Мойсея, його ще не встигли забрати. Не видно було, хто стріляв і хтось крикнув: «ховайтесь за щити, стріляють», - а щитів окрім великого у нас не було. Але ми все одно занесли його у внутрішній двір Жовтневого. А потім спустилися вниз - отямитися. Коли почали хлопців один за одним зносити…- важко таке згадувати…" (с)

Найсміливіша жінка планети: Як медик із Львівщини Марія Матвіїв рятувала поранених на Інститутській.