Історія 35-річного десантника, колишнього міліціонера Івана Рапового, пораненого на Інститутській 20 лютого.
"...в умовах постійного обстрілу він лежав на тому ж місці більш ніж півгодини, поки його вдалося винести. Щоб закритись від шквального обстрілу потрібно було запалити шини або щось інакше, щод сховатись за димом. Хлопці просили аби їм щось принесли. І тоді сталась незвична подія, про яку чоловік згадує так: до нас прийшов високий чоловік у чорній шкірянці з дуже світлим обличчям, йшов прямо не пригинаючись, ніс шину і сумку з коктейлями. Міг кинути і підпалити сам, проте просто поставив поруч і пішов назад, подивився на хлопців уважно, але не підійшов і не спробував надати комусь допомогу. Зник так само неочікувано і непомітно, як і з’явився... Ви знаєте, я іноді думаю, що це був ангел..." (с) | ||
Женя: "...тоді панотець дав йому свій хрестик і сказав, що буде за нього молитися. І хлопець пішов на Інститутську. Вони мали лише дерев’яні щити. Поруч з ним стояли два його товариша. Снайпери вже почали в голови стріляти людям, і вони стали живою стіною, прикриваючи щитами поранених, щоб медики могли винести їх. ...спочатку впав його товариш з правого боку, йому вистріли в голову, потім той, що зліва відхилив щит і куля потрапила йому в серце. І вони падають вдвох, а він залишається один.
...А потім, наступного дня, після того, як вбили його друзів, він зустрів того панотця і він сказав: «Денисе, я за тебе молився увесь час ,я дуже радий, що ти живий!»... Хлопець сказав, що він тоді вперше усвідомив, що це є, коли за тебе моляться." (від Vika Yasyns'ka) | ||
Відео, зняте 18 лютого у Києві Віктором Тимченко ("Капітан Немо").
Беркутівці з даху (на розі вул. Інстиутської і Шовковичної) стріляють в людей і закидують гранатами. Потім на даху з'являються невідомі хлопці і звільняють дах від беркутів. Поранених від гранат та куль було б набагато більше, якби не ці сміливці! | Андрій Скоп: "...з Майдану були фактично виведені усі основні сили. І коли перед тим в деяких лідерів, і я це точно знаю, питалися, чи ви знаєте що ви робите, і чи ви розумієте, що ведете натовп на вогонь? ...я не знав, що будуть ці масові вбивства, але ми це вже відчували. А от ті, хто вели людей, мали про це знати. Тим більше, що приходила розвідка і розповідала, що усюди стоять тітушки і «беркутівці». І це говорили і 16-го, і 17-го, що всюди сидять в засадах..." | |
Два дні пекла очима дев’ятнадцятирічного: "Коли я дізналася, що Славко, брат моєї найкращої подруги, знов їде до Києва 18 лютого, то обурилась: ну куди ти пхаєшся? Юний, недосвідчений. Адже там реально вбивають людей! Та як можна переконати дев’ятнадцятирічного з усім його хитросплетінням романтизму, амбіцій та віри в те, що все в цьому світі можна змінити? Двічі побувавши на Майдані до того, він поїхав знову, бо не міг інакше." | ||