Дні, які змінили історію: як воював Майдан 18- 20 лютого. Хронологія у спогадах очевидців.

Історія пораненого 18 лютого на станції метро "Хрещатик" Антона Ковальова.

Як все починалося 18 лютого, як розгортались події, історія киянки Ірини Оснач, що була "на передовій" в тій «мирній ході»...

Нестор Ільницький: "Били суто «беркутівці»: відтягнули назад метрів на 10, намагалися якнайбільше бити по обличчю. Потім підійшов ще один - узяв мене за шию. Я побачив, що у нього в руці металевий молоток, і він почав наносити мені ним удари теж по обличчю."(с)

Історія майданівця Артема Запотоцького - юриста з Луцька, якого надзвичайно серйозно поранили на Інститутській 20 лютого, українські лікарі сказали, що він лишиться паралізованим і що його чекає інвалідний візок...

Пронизливі спогади рідних про людей, які загинули на Майдані.

"Истории участников Майдана: "Если бы мы начали отстреливаться, не выжил бы никто". - Насколько я знаю, из Жовтневого не успели эвакуироваться человек 10-15. Они заблокировались в одной комнате. Вроде бы до сих пор этих людей не нашли ни среди живых, ни среди мертвых. Наверное, просто "зачистили". Кстати, в Мариинском парке, было прикопано более 20 тел. Говорили, что их свозили с Грушевского, а потом должны были вывезти в крематорий и сжечь. Есть данные, что это те парни, которых забирали у нас, затягивали к себе, а потом добивали. Есть же снимки, что мужчине рот зашили, другого посадили на фейерверк. Непонятно, кто это делал – "беркутовцы" или "титушки" – они же все одинаковые".

Про події 18 лютого розповів боєць 15 сотні Самооборони Майдану, львів’янин Олександр Літвінов: «Ми побігли вгору, щоб залізти на дах. Коли піднімалися, то один із мешканців вийшов у коридор, щоб подивитися, що відбувається. Ми розуміли, що коли на даху нас спіймають, то просто скинуть додолу. І цей чоловік заховав нас у своїй квартирі. Ми були закривавлені. У мене все обличчя і одяг було в крові, коли «тітушки» закидували нас камінням, то влучили мені в губу… Цей киянин був дуже хорошим, загалом забрав з даху до десяти наших. Ми переховувалися у нього десь дві години. Територію по Арсенальній повністю усю «прочісували» «беркутівці». Ті, хто поховалися на дахах, «беркутівці» потім там же просто відстрілювали з помпових рушниць. Ми бачили з вікна, як вони стріляли по наших, що бігали по дахах. Що з ними сталося потім, я не знаю… Думаю, що багато їх зникло безвісти, думаю вони їх позабирали», – припустив повстанець.

Сергій: "Був у нас тут чоловік, ми його «батєй» називали, дядя Вова, він нам увесь час допомагав. Приносив шкарпетки, сигарети, одяг… багато чого, бо майже ніхто не допомагав. Гроші, які кидались у ящики, забирала охорона Майдану. Ми були окремо від цього. Нам допомагали трішки афганці і дядя Вова. А потім його застрелили десь біля Маріїнського парку; невідомо навіть, де саме. Він був, як коректор, виявляв снайперів. Ми тут з ним прощались. Його сюди приносили..." (с) (від Vika Yasyns'ka)

Історія ще одного героя-рятівника з Інститутської, керівника хмельницької сотні Юрія Кравчука.

Історія учасника подій Богдана Масляка.

Олег Марченко: "Там був один поранений у ногу, з кульовим пораненням, я не соображав, я навіть не пам’ ятаю його лице. Почав його виносити, а мене ззаду по голові дубінкою - луп ! Потім підіймаю голову: куча «беркуту», куча людей лежить… Цього хлопця, якого я намагався винести, б’ють по лицю. Я йому ногами своїми лице прикрив –почали бити мене. ... Ми пішли у двори, а там жіночка одна відкрила під’їзд. Ми позаносили побитих у під’ їзд. І потім протягом годин 3-4х по одному, по два… Спочатку тяжких поранених відправляли. Хоча були і такі, що не чекали доти, доки усіх тяжких відправлять, а першими у машину позаскакували. Були і такі сволочі." (с)

Історія Ігора Заставного: ""Я був при свідомості. Лікарі говорили щось про ампутацію. А потім ніхто з них не наважувався мені сказати, що її вже нема. Смішні! Я правою ногою шукаю ліву, а її нема. Тоді питаю медсестричку: "Стасю, ноги нема, правда?" "Нема!" і замовкла."

Любов Чуйко. "Война - это очень страшно. Но не так, как я думала." Спогади про 18-19 лютого...

"Доля людей, що лишилися у парку – невідома. Їх, можливо, сотня чи дві було. Їх доля дуже страшна, бо беркутівці більше стріляли і гранати кидали, а от тітушки - вони просто вбивали… там одні гоп-стопники і беспрєдєльщики. І де ті люди, якими набивали повні автобуси? Ні один з них не повернувся." (від Vika Yasyns'ka)

Історія Андрія Жупника зі Львову: ""Коли ми йшли на Майдан, розуміли, що можемо постраждати, але бачили також те, що влада не розуміє іншої мови, окрім сили..."