Прикарпатець розповів, як «Беркут» знущався над людьми на Майдані.
"Лежав у великій калюжі власної крові на сходовій клітці й довго намагався зрозуміти, де я і що зі мною. Відтак зіп’явся на ноги й подзвонив у двері до якоїсь квартири. Коли ж відчинили, то попрохав води, бо дуже мучила спрага. Але напитися мені не дали. Натомість, як зараз пам’ятаю, жінка, котра вийшла з того помешкання, пішла сходами вниз і повернулася звідти з «беркутами». Тоді для мене все почалося спочатку." (с)
| ||
"Истории участников Майдана: "Если бы мы начали отстреливаться, не выжил бы никто".
- Насколько я знаю, из Жовтневого не успели эвакуироваться человек 10-15. Они заблокировались в одной комнате. Вроде бы до сих пор этих людей не нашли ни среди живых, ни среди мертвых. Наверное, просто "зачистили". Кстати, в Мариинском парке, было прикопано более 20 тел. Говорили, что их свозили с Грушевского, а потом должны были вывезти в крематорий и сжечь. Есть данные, что это те парни, которых забирали у нас, затягивали к себе, а потом добивали. Есть же снимки, что мужчине рот зашили, другого посадили на фейерверк. Непонятно, кто это делал – "беркутовцы" или "титушки" – они же все одинаковые". | Про події 18 лютого розповів боєць 15 сотні Самооборони Майдану, львів’янин Олександр Літвінов: «Ми побігли вгору, щоб залізти на дах. Коли піднімалися, то один із мешканців вийшов у коридор, щоб подивитися, що відбувається. Ми розуміли, що коли на даху нас спіймають, то просто скинуть додолу. І цей чоловік заховав нас у своїй квартирі. Ми були закривавлені. У мене все обличчя і одяг було в крові, коли «тітушки» закидували нас камінням, то влучили мені в губу… Цей киянин був дуже хорошим, загалом забрав з даху до десяти наших. Ми переховувалися у нього десь дві години. Територію по Арсенальній повністю усю «прочісували» «беркутівці». Ті, хто поховалися на дахах, «беркутівці» потім там же просто відстрілювали з помпових рушниць. Ми бачили з вікна, як вони стріляли по наших, що бігали по дахах. Що з ними сталося потім, я не знаю… Думаю, що багато їх зникло безвісти, думаю вони їх позабирали», – припустив повстанець. | |
Сергій: "Був у нас тут чоловік, ми його «батєй» називали, дядя Вова, він нам увесь час допомагав. Приносив шкарпетки, сигарети, одяг… багато чого, бо майже ніхто не допомагав. Гроші, які кидались у ящики, забирала охорона Майдану. Ми були окремо від цього. Нам допомагали трішки афганці і дядя Вова. А потім його застрелили десь біля Маріїнського парку; невідомо навіть, де саме. Він був, як коректор, виявляв снайперів. Ми тут з ним прощались. Його сюди приносили..." (с) (від Vika Yasyns'ka) | Сергій Макар: "..коли я приїхав у РУВД свою форму забирати, вона була на експертизі. Нас приїхало троє і два адвокати. Слідчий стояв, який п’ять днів назад тикав пацанам пістолет – вибивав зізнання. І він до мене каже : «Слава Україні!». Мене аж підірвало, я не міг стриматися: «слава Україні – це, коли ти пацанам пістолет тикав і по 15 років давав. Ти розкажи своїм, як ти хлопців заставляв підписати…!!!" (с) (від Vika Yasyns'ka) | |
Олег Марченко: "Там був один поранений у ногу, з кульовим пораненням, я не соображав, я навіть не пам’ ятаю його лице. Почав його виносити, а мене ззаду по голові дубінкою - луп ! Потім підіймаю голову: куча «беркуту», куча людей лежить… Цього хлопця, якого я намагався винести, б’ють по лицю. Я йому ногами своїми лице прикрив –почали бити мене. ... Ми пішли у двори, а там жіночка одна відкрила під’їзд. Ми позаносили побитих у під’ їзд. І потім протягом годин 3-4х по одному, по два… Спочатку тяжких поранених відправляли. Хоча були і такі, що не чекали доти, доки усіх тяжких відправлять, а першими у машину позаскакували. Були і такі сволочі." (с) | ||
Історія Ігора Заставного: ""Я був при свідомості. Лікарі говорили щось про ампутацію. А потім ніхто з них не наважувався мені сказати, що її вже нема. Смішні! Я правою ногою шукаю ліву, а її нема. Тоді питаю медсестричку: "Стасю, ноги нема, правда?" "Нема!" і замовкла." | Хроніки очевидця. Кривавий Майдан 18-20 лютого.
Про Харківський "оплот" в Маріінці, про справжню бойову зброю у силовиків, про тітушок, "беркут", політиків у броніках, відчайдушних жінок, афганців, про вбитих і поранених, про 20 лютого детально, і т. п... Дуже багато усього! | |
"Доля людей, що лишилися у парку – невідома. Їх, можливо, сотня чи дві було. Їх доля дуже страшна, бо беркутівці більше стріляли і гранати кидали, а от тітушки - вони просто вбивали… там одні гоп-стопники і беспрєдєльщики. І де ті люди, якими набивали повні автобуси? Ні один з них не повернувся." (від Vika Yasyns'ka) | Ці хлопці - під кулями рятували життя своїм побратимам на Інститутській!
Львівські студенти Микола Притула, Ігор Фльорко та Ігор Галушка розповідають про це спокійно і без пафосу і не люблять, коли їх називають героями. Послухайте їх розповідь і уявіть собі - хлопцям від 18 до 20 років! | |