Історія Романа: "...Та ж москаль один з нами воював! хлопцеві 19 років, з Єкатеринбургу, «йобург» називаємо ми, і москалі так називають. Він приїхав, а мамі сказав, що їде на роботу у Германію. Взяв грошей - і автостопом сюди. Він тут ніби збожеволів! Каже нам: «мене тут краще обходять, як Путіна.» У нас москаль в сотні. Ми поважаємо росіян, я якщо треба, буду принципово російською розмовляти. Руський народ так само за нас. І оцей москаль каже, коли лежав у лікарні, а я йому сала приніс: «якщо я умру від воспалєнія, помогіте моєй странє стать на ноги…» Тут росіяни на нашому боці. Бо я колись хотів волочити російський прапор за собою, вибачте, не буду цього робити. Я його підніму. Тому що вони не винні. Вони бояться.… "(від Vika Yasyns'ka)
| Історія Івана: "…Перед нами спочатку ввшники стояли і приїхала чиясь з них мама, і каже: «сину, я продам квартиру, машину. Я тебе від тюрми відкуплю – перейди на цей бік». А він каже: «я цих козлів різав і стріляв, так і далі робити буду». І це ввшник ,не беркут був. Мама його розплакалась і пішла… " (с) (від Vika Yasyns'ka)
| Прочитайте про цю дівчину, Оксану. Людина з великої літери. З 18-го лютого Оксана займалася тільки однією справою. Допомагала родичам загиблих організовувати похорони. Про те як так трапилось, дівчина говорить наступне: «Треба було комусь це робити, тому я стала і робила. Я сюди не на прогулянку їхала, а допомагати. Звісно, я не могла собі уявити, що буду допомагати саме із похоронами».
|
Історія Олега Миколайовича, шахтара зі Львову: “« Ті дівчата, котрі мене розділи на Майдані і рану перев’ язали, крапельницю зробили дуже професійно, - вони мені врятували життя. Хотів би їм подякувати. І шоферу дякую, що віз мене сюди по тротуарах, бо були усі мости, дорогі перекриті...Він мене терміново сюди привіз, а я вже був ніякий…»
(від Vika Yasyns'ka)
| Борис Гуменюк: «На барикаду поблизу стели пропхався немолодий вже чоловік, розстібнув пальто, дістав мисливську рушницю і, звертаючись до наших, сказав: «хлопці, вони вчора мого сина убили», - і почав стріляти в бік беркуту."P.S. І ще. Мало не забув сказати. Серед нас немає мародерів, серед нас немає бандитів, серед нас немає психічно хворих – звісно, якщо не вважати такими - з точки зору обивателя - тих, хто готовий віддати за свою країну власне життя, наше братство скріплене кров’ю наших побратимів і перевірене в бою – зачепите одного з нас – піднімемося всі. Всі як один. Зі зброєю. І опинитеся ви, знаєте де? Знаєте. В Ростові. “
| Історія Івана Ільченка.
"Я дуже пам’ятаю, коли 18 на 19 уночі ми прийшли з Арсенальної від собора і виносили трупи без голови – це все зробила наша міліція. Я нічого не сображав. Наскільки я знаю по інформації – голови треба шукати в Дніпрі. А знаєте, що саме обідне? Що ми на наступний день прийшли у той же подвал, в якому все було в крові – там було все побілене свіжим. Ми краску одковирюєм – а там кров." |
Олекса Манн: «Хотів би сказати про гасло "Слава Україні!". За останні дні воно повністью зминило для мене своє значення. І набуло нового сенсу. Коли в диму від покришек і в клубах фіолетового газу, де невидно майже ніхера, наближається нова сотня на дополмогу, і з цього апокаліпсису, лунає "Слава Україні!", а у відповідь тисячи голосів кричать "Героям Слава!", зрозуміло, що парадигма гасла зминилась. Зрозуміло, що ідуть свої берсеркери. Стрімко ідуть на допомогу.» | Історія Дмитра Ревякіна: “Я стоял внизу, у меня затекли ноги, я успел сделать назад буквально шагов 5 и сразу упал, каска слетела, я упал лицом вниз, я сразу схватил голову, чтобы как-то защитить ее. Они начали обрабатывать по голове. У меня сильно повреждена левая часть головы - они были дубинками. Первая линия оттесняет, вторая избивает…»
| |
Історія Козака Леоніда (Олега Борисовича): “«Козак Леонід був на Грушевського під час зіткнень у лютому. під обстрілом гранат з тереном почали відступати. він впав і побачив біля себе папаху, подумав, що його. Але коли трохи прийшов у себе зрозумів, що його папаха на цілій голові, тому сховав чужу біля сердця. біля вогнища. Підходить побратим Дмитро і жаліється, що загубив свою папаху, а якийсь москаль буде в ній ходити тепер. і тут козак Леонід дістає неоціненний скарб-папаху Дмитра».
| Історія Юрія, десятника у Другій сотні Самооборони. «У райвідділі сказали, що треба підписати папери... Буцімто ми перешкоджали працівникам міліції у їхній діяльності, зривали з них одяг, наносили тілесні ушкодження. Під копірку на нас склали адмінпротокол, попросили підписати, я не погодився. Після цього мені пояснили, що треба підписати. Так як я не хотів більше получити по шиї – підписав. А потім повели до начальника райвідділку. Той запитав: «вот мы тебя сейчас отпустим, куда ты пойдешь?». Я сказав: «на Майдан», - а він: «ти шо больной? Я йому: «ні, хворі у лікарнях лежать, їм надають допомогу, а я здоровий..там усі здорові стоять» А він посміявся… »(від Vika Yasyns'ka)
| “Під час подій 20 лютого на вулиці Інститутській у Києві силовики, снайпери розстрілювали неозброєних майданівців, не жаліючи ані медиків, ані жінок. Про це розповіли Радіо Свобода протестувальники Микола Токар і Олег Томащук, які теж були тоді мішенню для снайперів. Ці майданівці дивом залишилися неушкодженими, але поряд із ними від куль загинули десятки людей.» |
Історія Олександра. " Під час останнього штурму був поранений невеличкими трьома гумовими. Дві з них, правда, вже через 4 дні знайшли. Стріляли впритул – 3-4 метри. Наша сотня тоді була на Грушевського. Ми працювали приманкою, відтягали на себе якомога більше сил…Ми вийшли за барикаду разом з правим сектором, побудували черепаху і позаду нас викладали шини, тобто наша задача була прикрити цей процес. Насправді, нам сотник пояснив ситуацію перед цим, що ми тут - гарматне м’ясо… (від Vika Yasyns'ka)
| Історія Євгена. “На Грушевського наша задача була вийти і влаштувати цирк, щоб відтянути на себе силу. Тобто ми були наживкою. Кому страшно, того відправляли, але ніхто не пішов. З боку дивитися це було навіть смішно, бо проти нас було декілька тисяч «беркуту». А нас стояло 150 придурків і кричали, що ми вас не пропустимо, здавайтесь, а їх ціле поле стояло.. Це треба було бачити! Ми їх так тримали годин 6…» (від Vika Yasyns'ka)
| |
Історія Андрія “Одесса”. “Оружия у нас было совсем немного 3-4 штуки на весь Мйдан. Но это смешно, когда по тебе стреляют калибром 7,62, который прошивает бронежилет насквозь навылет, а ты в ответ пневм-оружием. Все это - детские игрушки. Все равно, как с детским пистолетом водяным идти в лес на кабана. Слухи ходили, что у нас и гранаты боевые были, но это глупо. Единственное наше оружие – палки, камни, коктейли и сила духа.» (від Vika Yasyns'ka)
| Останній смертний бій
Дуже добра підбірка спогадів про штурм Майдану! (відео штурму барикад, пожежі в профспілках, фото)LB.ua опитав кількох очевидців подій тієї ночі, попросивши пригадати все, що вони зможуть. Їх свідчення місцями різняться, але всі вони підтверджують: під час вирішального протистояння на Майдані не було політиків. Не було людей, які зараз задоволено ділять посади у владі, не було розпіарених командирів, не було організованих загонів Самооборони. Керівники Майдану залишили людей самих розбиратися з “Беркутом” і озброєними “тітушками”. І, наскільки відомо LB.ua, опозиціонери були впевнені, що всі, хто лишиться на головній площі країни, загинуть, і на цьому Майдан закінчиться.
Але він не закінчився - завдяки героям цього тексту в тому числі.
| |
“Звужування масштабів того, що відбулось до кількох снайперських груп - дуже зручно і для слідства, і для винних, і для всього силового апарату.Тому що тоді у тінь відходять сотні і тисячі силовиків, які забивали на смерть, які кидали гранати в голови, які використовували "модернізовані"(чи навіть, можливо, бойові) гранати, які слідкували, вистежували, викрадали, катували. А також всі ті сотні і тисячі силовиків які бачили, чули або знали про такі дії тітух і ескадронів смерті, але не тільки не заважали катам, а й сприяли.» | Вадим, 21 рік: «Мене дуже вразила людська жорстокість. Як ми відходили з Грушевського, я побачив саморобний намет, там літній чоловік сидів, років 60-65 йому було. Увірвались туди спочатку внутрішні війська,а потім бійці «беркуту». 5-7 здорових чоловіків били цю людину кийками. А той був повністю у цивільному одязі. Навіть не знаю, чи вижив він. Бо били страшно…»
(від Vika Yasyns'ka) | |