Серед безлічі поранених 20 лютого на Майдані був і медик-волонтер Roman Kotliarevskyi. Обов'язково прочитайте статтю про цю ЛЮДИНУ. 18 лютого в бригаді парамедиків Червоного Хреста Роман цілий день надавав допомогу під час зіткнень в урядовому кварталі. 20 лютого виносив поранених з-під обстрілу. Романа поранили на Інститутській навпроти готелю Україна, вбивця цинічно і прицільно вистрілив у людину в уніформі Червоного Хреста...

Історія "штурмової" Бойківської 29 сотні Майдану у спогадах декількох її вояків. Саша, 20 років, м.Турка: "… Зараз дівчата чого найбільше хочуть – машину, гроші. Але тут, у Києві, на вулиці Грушевського, я побачив дівчат, котрі носили нам грілки, чай, бутерброди… Коли їм кулі летіли під ноги – вони сміялися, вони просто сміялися."

Небесна сотня досі не “Герої України”, бо на це не має політичної волі Президента. "Щоб люди розуміли, що відбувається, поясню чому неможливо встановити тих, хто вбивав протестувальників на Інституцькій, на Майдані? Бо пропала зброя, гільзотека. В Україні було 60 тисяч правоохоронців і в кожного пістолет чи автомат був відстріляний, а з кожної одиниці зброї зберігалося по дві гільзи у приміщенні майже на 5 поверхів. Де це все? У кишені винесли? Хто за це відповів? Може чули хоч одне прізвище відповідальної особи за ці злочини? Більше того, пропали речові докази, майже 140 кримінальних справ. Знову ж питання: хто за це покараний? Чи покарані слідчі, які гальмували розслідування по масових розстрілах людей, не збирали доказову базу? Звісно, ні. Ніхто не покараний навіть за побиття 30 листопада. Навпаки зараз «беркутівців» відбілюють. " (с)

Люди Майдану і люди «сцени Майдану»... Перед річницею Євромайдану, політики заворушилися. Громадськість згадає. І спитає. Мова навіть зараз не йде про зміни в країні, за які боролися люди під час Революції Гідності — це окрема тема, мова йде про відсутність покарання злочинців, які знущались і вбивали активістів на Майдані.

Не зрадь Майдан? Гірка правда. Такий народ без пам'яті, народ який не цінує своїх ні мертвих, ні живих героїв приречений. Кажуть, що також зникли памятні таблиці... Кличко і кияни, яким так не терпиться покататись машинами по крові на Інститутській, може досить? Це не лише влада і система винні, це наша байдужість позбавляє нас надії і майбутнього...

Юрій Пекуш зі Стрия розповів про своє життя, після трьох вогнепальних поранень, які отримав на Майдані. Його лікування в Польщі коштувало орієнтовно 300 тисяч доларів, кошти дав польський уряд і зібрала польська громадськість. Український уряд на лікування важкопораненого Юрія Пекуша не дав жодної копійки.

Отець Іван Гальо: «Ходжу по барикадах і прошу хлопців, щоб вони жили, - жили для своєї землі»

Зниклі на Майдані: страшні таємниці та саботаж МВС.

Стаття про роботу надзвичайних і самовідданих людей з Ініціативи Е+, які допомагають пораненим на Майдані в Києві та по всій Україні.

Андрій Скоп: "...з Майдану були фактично виведені усі основні сили. І коли перед тим в деяких лідерів, і я це точно знаю, питалися, чи ви знаєте що ви робите, і чи ви розумієте, що ведете натовп на вогонь? ...я не знав, що будуть ці масові вбивства, але ми це вже відчували. А от ті, хто вели людей, мали про це знати. Тим більше, що приходила розвідка і розповідала, що усюди стоять тітушки і «беркутівці». І це говорили і 16-го, і 17-го, що всюди сидять в засадах..."

Два дні пекла очима дев’ятнадцятирічного: "Коли я дізналася, що Славко, брат моєї найкращої подруги, знов їде до Києва 18 лютого, то обурилась: ну куди ти пхаєшся? Юний, недосвідчений. Адже там реально вбивають людей! Та як можна переконати дев’ятнадцятирічного з усім його хитросплетінням романтизму, амбіцій та віри в те, що все в цьому світі можна змінити? Двічі побувавши на Майдані до того, він поїхав знову, бо не міг інакше."

Історія одного хлопця, який під час протистоянь втратив око, работу... повірив у Бога і знайшов своє кохання... "... меня готовили к операции. Я лежу, вся кофта в крови. Пробыл там пять дней. Затем мне позвонили и сказали, что сейчас мусора приедут, будут людей забирать. Друзья меня быстро вывезли. Если бы не они, меня бы так и не нашли. Позже я узнал, что всех раненых, которые остались в больнице, силовики в автозаки закинули и увезли. Многих из них не нашли до сих пор." (с)

Олена Білозерська: "Прибігла одразу після. Дивилася, як ідуть з поля бою чоловіки. Як виносять поранених і вбитих. Як збирають гільзи від набоїв для АК, якими стріляли силовики. Кілька людей сказали мені, що після звільнення Жовтневого палацу у ньому знайшли російські гроші. Мені давно здається, що на боці силовиків воюють росіяни. Сподіваюся, їх таки візьмуть у полон і знімуть на відео.", 20 лютого (фото)

Історія медиків, які 20 лютого опинилися в самому пеклі - в холі готелю Україна. "Поранені хлопці тихо і гідно вмирали, – медик про бої біля готелю «Україна» в Києві".

"Янукович заслуговує, аби його судили матері, чиїх синів він убив". 16-річний львів'янин Дмитро Голубничий розповідає, як вижив під пострілами снайперських куль 20 лютого на вулиці Інститутській.

Дякуючи такому оголошенню, розміщеному на одній з бетонних плит на Майдані: «Прошу відгукнутися тих, хто лежав на барикаді під завалом людських тіл і вижив на вулиці Інститутській, біля метро «Хрещатик», 18 лютого. Я один із вас» волинянин Іван Войчук ( на фото у центрі) розшукав киян Олега Матютенка (ліворуч) та Валерія Григоренка, з якими опинився у звалищі людських тіл біля метро «Хрещатик» 18 лютого на вулиці Інститутській.