Сповідь львівського «беркутівця». Ягнятами ми там не були.
Інтерв’ю з одним із львівських працівників уже розформованого спецпідрозділу «Беркут». Хлопець сам вийшов на редакцію . Чому він це зробив, що справді робили львівські спецпризначенці на Майдані.
| ||
Василь Юрків: "...Я не бачив беркутів нормальних. Можливо, вони десь і є, але тут їх нормальних не було. Це люди - з 100% вивихнутою психікою... Коли били по голові, коли били по декілька разів, коли били по тих місцях, по яких не мали право бити. Коли били лежачих. Отоді я зрозумів – щось не те, держава не тих людей набрала. Вони б’ють і тоді, коли бачать, що людина помирає. Не дають їй шансу вижити. Б’ють на смерть. Коли людина витягується вже у предсмертних конвульсіях, а він її просто добиває – це контрольний постріл. А серед ввшників і дівчатка стояли. Ввшники навіть посміхнутися могли. А от «беркут»… Не знаю, хто вони, але це не люди, не українці!" (с) ) (від Vika Yasyns'ka)
| ||
Михайло Амросієв: "В палатках в Мариинском парке расчленяли тела. «Титушки» это делали. Головы отрубали. Сначала людей били, а потом, полумертвых, бросали друг на друга в палатках. Кто-то задыхался и умирал. Вы видели эти печки, в которых тела сжигали?.....Я очнулся среди мертвых людей. Рядом со мной лежал мертвый беркутовец и наш парень. Меня снимал оператор и увидел, что я еще дышу. Очнулся я в больнице”.
| ||
"Ігор не пам’ятає скільки пролежав посеред вулиці. Та його підібрала жінка і почала витягувати звідти, постійно повторюючи: “тримайся, сину, тримайся!». Вона вивела його у більш безпечне місце. Звідти Ігора вже забрали медики. Його доправили у ветеринарну лікарню, де і зашили голову...(від Vika Yasyns'ka)
| Історія Романа: "...Та ж москаль один з нами воював! хлопцеві 19 років, з Єкатеринбургу, «йобург» називаємо ми, і москалі так називають. Він приїхав, а мамі сказав, що їде на роботу у Германію. Взяв грошей - і автостопом сюди. Він тут ніби збожеволів! Каже нам: «мене тут краще обходять, як Путіна.» У нас москаль в сотні. Ми поважаємо росіян, я якщо треба, буду принципово російською розмовляти. Руський народ так само за нас. І оцей москаль каже, коли лежав у лікарні, а я йому сала приніс: «якщо я умру від воспалєнія, помогіте моєй странє стать на ноги…» Тут росіяни на нашому боці. Бо я колись хотів волочити російський прапор за собою, вибачте, не буду цього робити. Я його підніму. Тому що вони не винні. Вони бояться.… "(від Vika Yasyns'ka)
| |
Історія Івана: "…Перед нами спочатку ввшники стояли і приїхала чиясь з них мама, і каже: «сину, я продам квартиру, машину. Я тебе від тюрми відкуплю – перейди на цей бік». А він каже: «я цих козлів різав і стріляв, так і далі робити буду». І це ввшник ,не беркут був. Мама його розплакалась і пішла… " (с) (від Vika Yasyns'ka)
| Прочитайте про цю дівчину, Оксану. Людина з великої літери. З 18-го лютого Оксана займалася тільки однією справою. Допомагала родичам загиблих організовувати похорони. Про те як так трапилось, дівчина говорить наступне: «Треба було комусь це робити, тому я стала і робила. Я сюди не на прогулянку їхала, а допомагати. Звісно, я не могла собі уявити, що буду допомагати саме із похоронами».
| |
Історія Олега Миколайовича, шахтара зі Львову: “« Ті дівчата, котрі мене розділи на Майдані і рану перев’ язали, крапельницю зробили дуже професійно, - вони мені врятували життя. Хотів би їм подякувати. І шоферу дякую, що віз мене сюди по тротуарах, бо були усі мости, дорогі перекриті...Він мене терміново сюди привіз, а я вже був ніякий…»
(від Vika Yasyns'ka)
| Борис Гуменюк: «На барикаду поблизу стели пропхався немолодий вже чоловік, розстібнув пальто, дістав мисливську рушницю і, звертаючись до наших, сказав: «хлопці, вони вчора мого сина убили», - і почав стріляти в бік беркуту."P.S. І ще. Мало не забув сказати. Серед нас немає мародерів, серед нас немає бандитів, серед нас немає психічно хворих – звісно, якщо не вважати такими - з точки зору обивателя - тих, хто готовий віддати за свою країну власне життя, наше братство скріплене кров’ю наших побратимів і перевірене в бою – зачепите одного з нас – піднімемося всі. Всі як один. Зі зброєю. І опинитеся ви, знаєте де? Знаєте. В Ростові. “
| |
Історія Івана Ільченка.
"Я дуже пам’ятаю, коли 18 на 19 уночі ми прийшли з Арсенальної від собора і виносили трупи без голови – це все зробила наша міліція. Я нічого не сображав. Наскільки я знаю по інформації – голови треба шукати в Дніпрі. А знаєте, що саме обідне? Що ми на наступний день прийшли у той же подвал, в якому все було в крові – там було все побілене свіжим. Ми краску одковирюєм – а там кров." | ||