В.Заневський, екс-головний охоронник Януковича: "Я спокойно и быстро засыпаю".«…Ему в принципе никто не говорил "Нет"... я думаю, что проблема заключалась в его окружении. Ведь не для кого не секрет, что свита делает короля. А она его делала в буквальном смысле этого слова. - Кто именно? - Да все, кто его окружал... я же был свидетелем, что люди решали, кто пойдет и скажет негатив какой-то. А его нужно было сказать. Потому что это было - ну всё уже, край... Но кто это сделает? И вот там мялись, жались, человек перед кабинетом президента, некоторые...набирал воздуха как-будто он собирался нырнуть. И потом жалко было на него смотреть, когда он выходил - потный, бледный, трясущийся. Панически народ боялся его (Януковича - адм.)... все старались принести какую-то добрую весть, из-за чего складывалась иллюзия, что всё хорошо..."

Олекса Манн: «Хотів би сказати про гасло "Слава Україні!". За останні дні воно повністью зминило для мене своє значення. І набуло нового сенсу. Коли в диму від покришек і в клубах фіолетового газу, де невидно майже ніхера, наближається нова сотня на дополмогу, і з цього апокаліпсису, лунає "Слава Україні!", а у відповідь тисячи голосів кричать "Героям Слава!", зрозуміло, що парадигма гасла зминилась. Зрозуміло, що ідуть свої берсеркери. Стрімко ідуть на допомогу.»

Історія Козака Леоніда (Олега Борисовича): “«Козак Леонід був на Грушевського під час зіткнень у лютому. під обстрілом гранат з тереном почали відступати. він впав і побачив біля себе папаху, подумав, що його. Але коли трохи прийшов у себе зрозумів, що його папаха на цілій голові, тому сховав чужу біля сердця. біля вогнища. Підходить побратим Дмитро і жаліється, що загубив свою папаху, а якийсь москаль буде в ній ходити тепер. і тут козак Леонід дістає неоціненний скарб-папаху Дмитра».

“Бруківка за бруківкою”. Ранок 18 лютого.

Історія Юрія, десятника у Другій сотні Самооборони.  «У райвідділі сказали, що треба підписати папери... Буцімто ми перешкоджали працівникам міліції у їхній діяльності, зривали з них одяг, наносили тілесні ушкодження. Під копірку на нас склали адмінпротокол, попросили підписати, я не погодився. Після цього мені пояснили, що треба підписати. Так як я не хотів більше получити по шиї – підписав. А потім повели до начальника райвідділку. Той запитав: «вот мы тебя сейчас отпустим, куда ты пойдешь?». Я сказав: «на Майдан», - а він: «ти шо больной? Я йому: «ні, хворі у лікарнях лежать, їм надають допомогу, а я здоровий..там усі здорові стоять» А він посміявся… »(від Vika Yasyns'ka)

Вячеслав Лихачев “Еврейский курень Небесной сотни».

Історія Євгена. “На Грушевського наша задача була вийти і влаштувати цирк, щоб відтянути на себе силу. Тобто ми були наживкою. Кому страшно, того відправляли, але ніхто не пішов. З боку дивитися це було навіть смішно, бо проти нас було декілька тисяч «беркуту». А нас стояло 150 придурків і кричали, що ми вас не пропустимо, здавайтесь, а їх ціле поле стояло.. Це треба було бачити! Ми їх так тримали годин 6…» (від Vika Yasyns'ka)

Історія Андрія “Одесса”. “Оружия у нас было совсем немного 3-4 штуки на весь Мйдан. Но это смешно, когда по тебе стреляют калибром 7,62, который прошивает бронежилет насквозь навылет, а ты в ответ пневм-оружием. Все это - детские игрушки. Все равно, как с детским пистолетом водяным идти в лес на кабана. Слухи ходили, что у нас и гранаты боевые были, но это глупо. Единственное наше оружие – палки, камни, коктейли и сила духа.» (від Vika Yasyns'ka)