Останній смертний бій
Дуже добра підбірка спогадів про штурм Майдану! (відео штурму барикад, пожежі в профспілках, фото)LB.ua опитав кількох очевидців подій тієї ночі, попросивши пригадати все, що вони зможуть. Їх свідчення місцями різняться, але всі вони підтверджують: під час вирішального протистояння на Майдані не було політиків. Не було людей, які зараз задоволено ділять посади у владі, не було розпіарених командирів, не було організованих загонів Самооборони. Керівники Майдану залишили людей самих розбиратися з “Беркутом” і озброєними “тітушками”. І, наскільки відомо LB.ua, опозиціонери були впевнені, що всі, хто лишиться на головній площі країни, загинуть, і на цьому Майдан закінчиться.
Але він не закінчився - завдяки героям цього тексту в тому числі.
| ||
“Звужування масштабів того, що відбулось до кількох снайперських груп - дуже зручно і для слідства, і для винних, і для всього силового апарату.Тому що тоді у тінь відходять сотні і тисячі силовиків, які забивали на смерть, які кидали гранати в голови, які використовували "модернізовані"(чи навіть, можливо, бойові) гранати, які слідкували, вистежували, викрадали, катували. А також всі ті сотні і тисячі силовиків які бачили, чули або знали про такі дії тітух і ескадронів смерті, але не тільки не заважали катам, а й сприяли.» | ||
Вадим, 21 рік: «Мене дуже вразила людська жорстокість. Як ми відходили з Грушевського, я побачив саморобний намет, там літній чоловік сидів, років 60-65 йому було. Увірвались туди спочатку внутрішні війська,а потім бійці «беркуту». 5-7 здорових чоловіків били цю людину кийками. А той був повністю у цивільному одязі. Навіть не знаю, чи вижив він. Бо били страшно…»
(від Vika Yasyns'ka) | ||
Олександр Тонських, будівельник, 56 років, м. ПолтаваПоранений снайпером 20 лютого на Інститутській. «Мы шли нас было десять, возле лайтбокса. И они начали падать. А меня ранил…Но было не больно, как комар укусил Я слышу: «Дед, иди к нам!»Я очень хочу увидеть тех, кто из Самообороны звал меня к себе: «Дед, иди к нам». | ||
Степан Андрейків
м. Калуш: "Я прийшов о 3 ночі з Грушевського, він співає гімн України, я питаю чи знає він гімн Вірменії, він дістав флаг Вірменії і почав співати. А ранком просинаюся – дивлюся хлопці мої сидять, голови нахилили, кажуть : “Серьогу вбили”. От і все."(с)
| Василь Громовий, м. Київ: "Нас було семеро. Беркут кинув в нас кілька гранат. Три чи чотири, а, може, й більше. Вогнепальні гранати. Ми були семеро, в оточенні. П’ятеро одразу пали мертвими, ми – також, але були живі. Приїхала машина Беркута забирати тіла і тут жінка-медик кинулася до нас й не дала Беркуту грузити нас у машину: “Вони живі, я вам їх не віддам. Вам мертвих мало, ви і живих хочете? Ви не можете мене вбити, я – медик”.Я би хотів побачити ії, жінку-медику, що врятувала нас”.
| Шаміль Айсин, м. Донецьк: "В котле титушки убивали. У них были ломы, большие такие, железные. Они нас убивали. Бойцы оттуда говорили, что Беркут их защищал от них.
Случай был, беркутовец стоит с нашим парнем с разбитой головой, ему кричит уже командир: «Бросай, пошли», а тот: «Не могу оставить». И дожидался с ним скорую. Беркут – они же солдаты, что с них взять. А эти найманци, титушки…" (с) |
18 лютого. Історія Дмитра Лінько "... Коли чергова "черепашка" беркуту підступала і зупинити її не вдавалось (хлопець який висунувся, щоб жбурнути каменюку впав на місці мертвий) з'явилось двоє хлопців і випустили чергу одиночними з "Сайги" під аплодисменти і радісні вигуки оточуючих. Беркут відступив. Так само ситуацію врятував інший хлопець з пістолетом, коли стіна зі щитів протестувальників просто сипалась від кількості поранених..." (с) | ||