Спогади одного із найбільш постраждалих 18 лютого 2014 майданівців - Ігоря Чабана зі Львова. «Ніхто з нашої сотні не мав зброї, хоча… шкода, що її не було... Напередодні бою, 17 лютого, була зустріч з Парубієм, тоді в нього питали про якусь зброю, він категорично сказав, що зброї жодної в нас немає та не буде. І не було... ...навпроти нас на відстані не більше 50 метрів стояв стрій ВВшників, за їхніми спинами було видно беркутівців і тітушок. І ті ж ВВшники дуже завзято і охоче кидали в наш бік і коктейлі, і бруківку... Але ми були хоч трохи захищені. А потім вони почали кидати через наші голови, туди, де стояли жінки і старші люди – без жодного захисту!.... ... На моїх очах один чоловік підняв гранату, яка не розірвалася, і йому відірвало кисть руки..Вже пізніше стало відомо, що гранати – і світло-шумові, і газові – були закуплені в РФ. І були вони значно потужніші, ніж дозволені в цивілізованих країнах. Звичайна світло-шумова граната хіба пальці пошкодила б, а не відірвала б...»